МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЛІНГВІСТИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ Самостійна робота з педагогіки на тему: «Аналіз твору Ф. Ніцше «К генеалогии морали» Студентки 306 групи Факультету французької мови Шульжевської Мирослави Київ – 2008 Твір Фрідріха Ніцше «К генеалогии морали» є філософським текстом, що слугує додатковим матеріалом до іншого твору «По ту сторону добра и зла». Назва книги говорить сама за себе, бо в ній Ніцше робить спробу дослідити коріння моральних цінностей, джерело таких понять як «добро» та «зло», є вони ознакою величчі та сили життя чи, навпаки, стали наслідками занепаду та виснаження людства. На думку Ніцше первинне поняття доброго та злого не мало нічого спільного з душевними якостями. Спочатку «добрий» позначало багатий, могутній, той, що займає високу посаду. Низьким вважалося все плебейське. Ці «добрі» люди мали владу, саме вони створювали цінності на свій розсуд. З протиставлення господар – плебей вийшло протиставлення добрий – злий. Саме в культурі жерців Ніцше вбачає коріння появи дійсно злої людини. Жерці-священики на думку філософа найбільші ненависники в світі. А їх ненависть виростає з їх безсилля. Наприклад, вони є найбільш ярими противниками війни, а все через їх слабкість. Така моральність дуже відповідала рабському світогляду, і вони прийняли її. В світі тварин хижак не мислиться злим через те, що він вбиває ягня, а ягня не вважається добрим через свою покірність долі. Хижак лише має силу, він не може її не використовувати. Аналогічно й в людському світі. І тут ось що нам пропонує рабська моральність: слабкість перетворити в заслугу, безсилля – в доброту, боягузтво – в примирення, немічність – в терпіння, невміння помститися – в пробачення. Далі автор починає відтворювати шлях такого поняття як «совість». Вона, на його думку, вийшла з загострення пам’яті; в мить, коли людина підкорила собі майбутнє і змогла давати обіцянки: «"Свободный" человек, держатель долгой несокрушимой воли, располагает в этом своем владении также и собственным мерилом ценности: он сам назначает себе меру своего уважения и презрения к другим; и с такою же необходимостью, с какой он уважает равных себе ,.. кто дает слово как такое, на которое можно положиться, ибо чувствует себя достаточно сильным, чтобы сдержать его даже вопреки несчастным случаям ,.. с такою же необходимостью у него всегда окажется наготове пинок для шавок, дающих обещания без всякого на то права…». Із совістю прийшло поняття нечистої совісті, а з ним поняття еквівалентності збитку та болю. Наказують тих, хто не тримає обіцянки, хто чинить збитки, тобто хто стає боржником в певній сфері. Щоб відшкодувати затрати у «злодія» беруть те, що він може віддати – частину тіла, жінку, життя. В процесі покарання обвинувачувач дорівнюється господарю, який має владу над іншим; тому найбільш пригнічені – найбільш жорстокі. Вважається, що головною метою покарання є пробудження почуття провини. Але інститут покарання, як говорить Ніцше, лише затримує цей процес. Людина була змушена втримувати свої природні інстинкти переслідування, нападу, руйнування, і вони обернулися проти неї. Тепер всі ці процеси почали проходити всередині людини – так виникла неегоїстична поведінка (самопожертва, самовідчуження, безкорисність та ін.). Почуття обов’язку, заборгованості бере свій початок ще в племінному суспільстві. Кожен рід був впевнений, що своїм благополуччям він зобов’язаний пращурам. А борги ж треба повертати! Тому й виникли ці жертвоприношення. Але ніколи не було впевненості в тому, що пращури задоволенні, тому страх перед ними збільшувався, і поступово пращури починають перетворюватися на богів. Християнський Бог як максимальний є результатом максимального почуття провини на землі. Але Ніцше переконаний, що прийде «человек будущего, который избавит нас как от прежнего идеала, так и от того, что должно было вырасти из него, от великого отвращения, от воли к Ничто, от нигилизма, этот бой полуденного часа и великого решения, наново освобо...